Сколівська районна державна адміністрація
Львівська область, Сколівський район
gov.ua Державні сайти України
  Пошук

Великий подвиг – усиновити дитину!

Дата: 28.09.2018 11:58
Кількість переглядів: 360

Усиновлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, існує здавна. Одним із перших джерел про сімейне влаштування стали закони вавілонського царя Хаммурапі (так званий Кодекс Хаммурапі), написані приблизно у 1780 році до нашої ери. Давні іудейські закони встановлювали, що діти-сироти повинні жити в сім'ях своїх родичів, обов'язок яких піклуватися про них до повноліття. У Давній Греції афінські сім'ї всиновлювали дітей здебільшого з причини бездітності або відсутності синів у шлюбі. Коли ж згодом у родині народжувався спадкоємець, то усиновлення все одно залишалося дійсним, а усиновлена дитина була рівна у правах з рідними дітьми і спадкувала майно батьків нарівні з усіма. У Давньому Римі усиновлення на початку свого існування отримує юридичну форму, правову, яка згодом через Візантію перейшла до християнського світу. Християнські імператори до Юстиніана І включно визначали усиновлення цивільно-правовим актом за допомогою якого усиновитель, виконавши певні вимоги закону, приймав у сім'ю на місце сина чи онука іншу особу із усіма особистими чи майновими наслідками.

У Візантії усиновлення мали дуже поширений характер. Імператори, царі приймали до своїх родин дітей, які згодом частіше самі ставали особами «царської крові». Візантійці здійснювали усиновлення добровільно з дотриманням інтересів дитини-сироти, яка не мала батьків чи родичів. Метою усиновлення було збереження і продовження роду усиновителів, чисельність і міцність громади, успадкування їхнього майна. До речі, церква відігравала значну роль у вирішенні питань шлюбу та сім'ї, а долею посиротілих дітей служителі церков переймалися завжди. По суті, початкові усиновлення здійснювалися лише церковними освяченнями, окремими молитвами — Божественними, а пізніше, за часи правління Юстиніана І (519 рік), усиновлення стало оформлюватися цивільною процедурою, але церковне освячення було обов'язковим. Служителі церков також визначали, що шлюбні відносини між усиновителем та усиновленим є неможливими. Церква не тільки освячувала усиновлення як процедуру, а і охороняла сам процес, слідкувала за долею дітей у родинах, карали батьків у разі порушення прав усиновленої дитини. На Русі за часів княжої доби турбота про дітей, які були сиротами, покладалася, насамперед, на приватних осіб, частіше — князів. Це вважалося справою богоугодною. За часи правління Ярослава Мудрого дуже шанувалися сімейні традиції і благополуччя людей, головним осередком суспільства вважалася родина. В часи коли Україна перебувала під гнітом Російської імперії законодавство з питань усиновлення суттєвих змін не зазнало, батьківська влада над дітьми не мала обмежень і становище дітей загалом було скрутним або навіть жалюгідним. Діти-сироти закріплялися за «вихователями», ставали згодом їх кріпаками, залежали від них і фізично, і морально. Але слід зазначити, що почали з'являтися громадські установи, в які приймали підкинутих незаконнонароджених дітей, де вони виховувалися до повноліття, після чого «отримували вільну». Переважно в таких установах були підкидьки купців чи міщан, котрих навчали «пристойному його стану ремеслу або промислу». Гетьмани перебували під впливом західноєвропейських просвітницьких ідей, і опіка над сиротами в державній політиці посідала значне місце. З одного боку, осиротілих дітей влаштовували у сім'ї «доброчинних та моральних людей», з іншого — у виховні будинки («шпиталі»), щоб «зменшити злидарство та бідняцтво, виховувати дітей з користю та на пожиток людськості». У виховних будинках вирощували «нову породу людей», дітей-громадян, які «спроможні слугувати Вітчизні справами рук своїх у різних мистецтвах та ремеслах». Але ж ідея «нового соціального прошарку» зазнала краху, тому що величезна кількість дітей просто помирала в такій системі виховання. Отже, держава знову заговорила про сімейне виховання й усиновлення, необхідність «кращої настанови вихованців у сім'ях селян справі майстра, фабриканта чи плугаря», де життя «просте, природне, як воно є, а не ті ходячі інструкції». Потреба в усиновленні не зникла. Воно відбувалося серед сільських жителів, у родинах, які не мали прямих спадкоємців, а також у тих прошарках населення з високою християнською мораллю, що намагалися хоч подекуди врятувати вихованців (сиріт) від гибелі через соціально-економічну ситуацію. Законодавство, присвячене усиновленню, стало розвиватися на початку 19 століття. Як бачимо з історичних даних - чужих дітей ніколи не було. За радянських часів усиновленню і влаштуванню дітей-сиріт приділялось менше уваги, перевага надавалась влаштуванню в школи-інтернати. Ситуація почала змінюватись за незалежної України, діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування почали влаштовуватись в сімейні форми виховання: усиновлення, опіку/піклування, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї.

Давайте разом робити так, щоб і зараз кожна дитина повнилась посмішками та любов’ю.  Даруйте дітям щастя, даруйте дітям сім’ю!

Довідково. На обліку з усиновлення в службі у справах дітей Сколівської райдержадміністрації перебуває 21 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують усиновлення. Кому небайдужа доля дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування хто бажає усиновити дитину, взяти дитину під опіку (піклування), створити прийомну сім’ю або дитячий будинок сімейного типу за більш детальною інформацією пропонуємо звернутись до служби у справах дітей Сколівської районної державної адміністрації, каб. 43, м-н Незалежності 1 м. Сколе тел. 2-19-25.

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора