ЯКЩО Є ЗАГРОЗА ЗДОРОВ’Ю ТА ЖИТТЮ ПРАЦІВНИКА!
Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на належні, безпечні і здорові умови праці. Відповідно до ст. 153 Кодексу законів про працю (далі — КЗпП), умови праці на робочому місці, безпеки технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів з охорони праці. Роботодавець не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці.
Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або людей, які його оточують, і навколишнє середовище.
Частина друга ст. 6 Закону України «Про охорону праці» також гарантує працівникові право на відмову від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля.
Джерелами (носіями) небезпеки можуть бути як природні процеси та явища, елементи техногенного середовища, так і людські дії, що криють у собі загрозу небезпеки.
Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці (частина 2 ст. 6 Закону України «Про охорону праці»).
Конвенція № 155 про безпеку й гігієну праці та виробниче середовище, яка застосовується до всіх працівників охоплених галузей економічної діяльності, відповідно до ст. 13 гарантує працівнику, який залишив робочу ситуацію, яку він мав достатні підстави вважати такою, що становить безпосередню й серйозну небезпеку для його життя або здоров'я, захист від неправомірних наслідків згідно з національними умовами та практикою.
Згідно ст. 19 Конвенції працівник без зволікання повідомляє своєму безпосередньому начальнику про будь-яку ситуацію, яку він має достатні підстави вважати такою, що становить безпосередню й серйозну небезпеку для його життя або здоров'я, доти, доки роботодавець не вжив заходів для її усунення, якщо необхідно, роботодавець не може вимагати, щоб працівники повернулися до робочої ситуації у випадках, коли зберігається пряма й серйозна небезпека для життя чи здоров'я.
Факт невиходу працівника на роботу без дозволу роботодавця оформлюється як прогул, згідно з вимогами п. 4 ст. 40 КЗпП, у разі прогулу (в тому числі й за відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин трудовий договір із працівником може бути розірвано.
Законодавство не визначає переліку небезпечних для життя та здоров'я виробничих обставин, наявність яких надає працівнику право відмовитись від дорученої роботи, що в подальшому не призведе до застосування роботодавцем вимог п. 4 ст. 40 КЗпП.
Разом з тим судова практика визнає поважними причинами відсутність працівника на робочому місці за певних форсмажорних обставин.
У своєму роз’ясненні Міністерство соціальної політики України зазначає про неможливість звільнення працівників за п. 4 частини першої ст. 40 Кодексу законів про працю України на підставі «прогулу», у разі невиходу на роботу у зв'язку з небезпекою для життя та здоров'я.
Зазначене, відповідно до роз’яснення, обумовлено необхідністю збереження життя і здоров'я таких працівників, як відсутність на роботі з поважних причин.
Підготував страховий експерт з ОП
Стрийського відділення Фонду
соціального страхування
М.Височанський
