Сколівська Районна Державна Адміністрація
Сколівський район, Львівська область

Сільський голова, загартований війною

Переглядів: 185

Людина, про яку сьогодні піде мова, гідно пройшла горнило війни і на важких перехрестях життя не зігнулася перед труднощами. Навпаки, учасник бойових дій на сході України Володимир Іванович Довгенько, після пережитого жаху війни, вирішив продовжити боротьбу за спокій і мир в тилу держави і, проявивши високу свідомість, підтримавши активну громадську ініціативу, став очільником сільської громади та захисником її суспільних інтересів. Володимир Іванович був мобілізований на фронт у травні 2014 року. У Яворові у складі новоствореного Львівського батальйону територіальної оборони у званні молодшого сержанта пройшов бойовий вишкіл і за кілька тижнів відбув у сектор «А» на Луганщину. Розподілили його як водія-заправника до взводу матеріального забезпечення. В руки бійцю дали автомат Каланикова, з яким не розставався ні вдень, ні вночі. Здебільшого, у перші дні війни, хлопці на передовій мали в своєму арсеналі, власне, хіба стрілецьку зброю. Артилерія прибула на передову дещо пізніше, коли бої посилилися і продовжувався наступ ворога.

До обов’язків Володимира входило постачання та заправлення паливно-мастильними матеріалами бойової техніки конкретних секторів на передовій. Робота вкрай небезпечна і особливо ризикована. Їздили за енергоресурсами в довколишні населені пункти, а в час особливої кризи — до самого Харкова. Доводилося не раз попадати під обстріли з пальним, коли, направду, важили життям. Тоді на Луганщині точилися страшні бої з російськими окупаційними військами. Найбільше Володимиру запам’ятався День Незалежності 2014 року. Ось, що розповів герой нашої статті: «Поки в Києві на Майдані пишно святкували, на Луганщині розпочалися кровопролитні бої. Ворожа артилерія буквально випалювала українську армію із зайнятих позицій. Наступальні дії продовжувалися цілий день. Врешті, ворожі обстріли докотилися до нашого пункту, лінії, де дислокувалися ми. Наш командир батальйону все ще не вірив, що позиції треба здавати, тому до останнього зволікав із відведенням техніки. Отож, під вечір, коли артилерійські системи почали накривати нас щільним вогнем, снаряди почали раз-пораз розриватися, руйнуючи бліндажі, наказ надійшов. Довелося відступати у вогні. Тоді бої були з великими втратами. Чимало техніки згоріло, було знищено район укріплень, загинуло багато військових... Дорогою зустрічали спалені танки, обгорілу військову техніку. Серце обливалося кров’ю. Аби не втрапити під обстріли, наші бензовози під покровом ночі поїхали польовими дорогами, не включаючи фар. Так, ми наражалися на небезпеку, адже міни були розкидані скрізь і на них легко можна було наразитися. Цілу ніч техніка повільно рухалася у зворотному напрямку. Над ранок колона замаскувалася вздовж лісового масиву. Рухатися далі не було сенсу. Найстрашніше, що виявилося на той момент — дезорієнтація на місцевості, а ще — ремствування військових, зокрема, їх турбувало питання належного озброєння та чіткого плану подальших дій. Дійсно, у такій ситуації важко було зорієнтуватися й командуванню. Зі стрілецькою зброєю протистояти важкій артилерії було неможливо. Здавалося, пекельний круг замкнувся. Стійкіші духом, зрілі ідейно бійці шукали потрібні слова підтримки для тих, хто падав духом, панікував. Я теж вступав у гарячі дискусії, бо розумів, що кожен крок назад рівноцінний зраді рідної землі, зраді родин... На щастя, військова підмога невдовзі прибула. Освоїлися на нових позиціях та розпочали підготовку до наступу. Скоро і ми просувалися вперед, відвойовуючи втрачені кілометри своєї землі...». Цілий рік життя горянина поглинула війна. У червні 2015 року Володимира Довгенька демобілізували. Прибув на рідну землю і не міг зрозуміти, що коїться, бо у глибині душі ще воював з ворогом, остерігався кожного голосного звука. Ще довго приходив до тями і не раз Володимиру ночами снилася вогняна кривава бойня, стрімкий ворожий наступ. Та не зламала клята війна мужнього чоловіка, міцного горянина, ідейного націоналіста, патріота. Він зараз у перших рядах, як волонтер і активний соратник військових. У Новоайдарському районі представники батальйону, за активної участі військового капелана о. Ореста, спорудили на честь загиблих побратимів капличку, до якої щороку, саме на річницю трагічних боїв, приїжджають помолитися колишні побратими полеглих героїв, воїни АТО, в тому числі часто туди навідується Володимир. Туди з надією приходять і місцеві жителі, рідні яких і нині боронять кордони нашої землі, дбають про мир і спокій у наших містах, селах, домівках. А у одному з львівських храмів зберігаються привезені хлопцями з фронту уламки та фрагменти використаних артилерійських боєприпасів. Це буде уроком пам’яті для всіх українців. Нині колишній боєць з окремого мотопіхотного батальйону 24 механізованої бригади Володимир Довгенько нагороджений пам’ятними відзнаками — Хрест «Воля», Хрест «Завжди вірний», «За заслуги», медаллю «За оборону рідної держави». Серед нагород — численні грамоти від обласної та районної влади, а також від рідного храму. А ще В.Довгенько користується глибокою повагою земляків, односельців, представників районної влади, військового комісаріату, органів місцевого самоврядування. Більше того, виборці Лавочного і Тернавки у жовтні 2015 року довірили йому честь представляти свої суспільні й державні інтереси, обравши сільським головою. Як тільки може, старається оправдати довірену місію, але не все так легко вдається вирішити в часі складного сьогодення. То ж і досі стурбований, що немає ще в селах відремонтованої дороги загального користування, через що виникають проблеми з автобусним перевезеннями людей у високогірні населені пункти. Він сподівається, що невдовзі, з допомогою районної влади, держави, все ж вдасться цю болючу проблему вирішити позитивно. Наразі тішиться, що завдяки обласним мікропроектам розвитку у 2016 році вдалося капітально відремонтувати народний дім в с. Лавочне, а у 2017 році — дві школи. Нині ж працюють над написанням мікропроектів на комп’ютеризацію шкіл і готові до співфінансування. Роботи ще — не початий край. А я, поспілкувавшись із Володимиром Івановичем, оптимістом, що вірить у краще, розумію, що він справді ще багато зробить для рідного села. Надто вже велике і щире його бажання!

Журналіст  народної газети Сколівщини

«Бойківської думки»

 Тетяна ЗІНКЕВИЧ.

« повернутися до списку новин