Делегація зі Львівщини вшанувала пам'ять загиблих воїнів УГА і УНР, похованих на військовому цвинтарі в Пикуличах
Цьогорічне Свято національної пам'яті розпочалося молитвою у Кафедральному соборі УГКЦ св. Івана Хрестителя у Перемишлі.
Опісля літургії понад 1000 учасників, українців зі всієї Львівщини та українська громада в Польщі, пройшли пішою ходою Перемишлем на військовий цвинтар у селі Пикуличі. Тут спочивають вояки Армії Української Народної Республіки та Української Галицької Армії.
"Сто років тому, вояки, які знайшли тут вічний спочинок, виборювали українську державу. Ми, сьогоднішнє покоління, повинні вшанувати пам’ять цих людей. Засвоїти урок історії, коли українці і поляки були роз’єднаними, Україна не стала незалежною державою, а Польщу поглинув комунізм. Я переконаний, що сьогодні, на цьому місці, символічно кується спільна українсько-польська перемога та спільне європейське майбутнє. Воно відобразиться у нашій перемозі на Сході України проти російського агресора", - зазначив голова Львівської облдержадміністрації Олег Синютка.
Нині в групових могилах поховано орієнтовно понад 2000 полонених та інтернованих вояків і старшин УГА, Армії УНР, в двох братніх могилах спочиває 47 українських патріотів, вояків і старшин УПА.
Довідково:
До Першої світової війни на теренах Пикулич були побудовані військові казарми, як запліччя фортеці Перемишль. Після розпаду Австро-Угорщини три поза казармові об'єкти використовували як табори для полонених, здебільшого українських вояків.
У 1919 році в таборі перебувала максимальна кількість полонених - близько 30 тисяч осіб. Брак будь-який санітарних умов та довготривале погане харчування спричинило спалах епідемії тифу, туберкульозу та інших хвороб. Як наслідок, щодня помирало близько 100 осіб. Хворобами заражалося і місцеве населення Пикулич, навколишніх сіл та Перемишля. Стривожена місцева влада вимагала від комендатури табору виправити небезпечну ситуацію. Лише на початку 1921 року табір було ліквідовано.
До весни 1920 року померлих ховали на прилеглих до табору полях. Після протестів селян для поховань вибрано місце старої австрійської порохівні на південній околиці Пикулич. Упорядкуванням цих місць українці, долучилися й місцеві селяни та молодь з гімназії.
1-го листопада 1921 року на цвинтарі відбулася перша панахида. До 1922 року цвинтар повністю впорядкували. У роботах взяли участь близько 10 тисяч осіб.
На початку 1924 року були ексгумовані та перенесені на територію цвинтаря останки захоронень із сусідніх полів в Пикуличах, Бакончицях і на теренах Засяння. Через кілька років цвинтар облагородили і на кургані, написаному на одній зі спільних могил, встановили пам'ятник заввишки 8 метрів у вигляді хреста із написом: "Борцям за волю України". Автор пам'ятника - Олена Кульчицька.
Щороку 1-листопада, аж до 1946 року, з Перемишля до цвинтаря ходила релігійна процесія і відправлялася панахида за загиблими героями - борцями за свободу України. У наступні роки під час Зелених Свят тут проводилися релігійно-патріотичні маніфестації українців Перемишля та прилеглих територій. Після Другої світової війни цвинтар і хрест знищили.
У 1989 році цвинтар відбудували. Відновили й традицію спільного молебню польських і українських влад на цвинтарі.
Назву "Український військовий цвинтар" встановлено 1994 році. У 2000 році цвинтар збільшено, 7 липня на його територію урочисто перепоховано останки 47 членів УПА, що загинули під час боїв 1946 року в селах Бірча, Лішня та околиць.
